Головна Новини АНДРІЙ ІВАНОВИЧ КУЖЕЛЬНИКОВ. МАМИН ТАТО…(Фото)

АНДРІЙ ІВАНОВИЧ КУЖЕЛЬНИКОВ. МАМИН ТАТО…(Фото)

4
ПОШИРИТИ

Повітряно-десантний стрілецький полк, гвардії молодший лейтенант. У 44-му був поранений; лікарі наспіх сказанули, як відрізали: потрібна ампутація ноги! Бо не виживеш… Відмовився… Незбагненним чином його таки вилікували – залишився на своїх двох, лиш трохи кульгав! Давали інвалідність – жми додому!.. Але наближався 45-й. Війнуло фінішем війни… Він знову проситься на фронт! Ну, як так хочеш – іди, сказали… Ще й орден Вітчизняної війни 2-го ступеню дали 15 грудня 44-го – за все про все – і одержимість.

А через місяць (14 січня 1945-го) він, зухвалий, пішов у свій останній бій – інваліду більше всіх було треба… Дідові минав лиш 35-й… Близький травень прийшов без Нього…

Війни потрібні лиш політикам, а не простим трудягам… Бабуся Наташа овдовіла, Мама-підліток залишилась без Батька… І нині, через 75 (!) років Дітки, Матері, Дружини і навіть Чоловіки навіки ховають свою Кровиночку… Через війну… Звичною стає справа, до якої ніколи не звикнеш… Дикість, як для 21-го століття.

Іронія життя-буття: на початку 80-х доля закидає мене, начальника зв’язку цілинного батальону, у райцентр Бугуруслан, що на Оренбуржжі… Десь 2 000 км від Кропивницького… Мамця (Людмила Андріївна, учителька-філолог) телефоном до хрипоти просить зайти в місцевий шпиталь, де лікувався від поранення мій дід… Ех-х, щось тоді в мене, юно-сопливого лейтенанта, не склалося: зашпортався в суєтах, забігався… Словом, не встиг – цілина звала-кликала. Крає-муляє мене й подосі, що не завітав у дідовий шпиталь. Вибачай, Діду… Низький тобі уклін… І Ненька вже в засвітах… Ось і перший День Матері без неї. Згадую щодня… Прости, Мамко… За Діда й за все, що було не так…

Анатолій БЕЗТАКА, заслужений журналіст України, головний редактор газети «Діалог».